Департамент охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації (Головне управління)

Ви завітали на сайт структурного підрозділу Полтавської обласної державної адміністрації

Пам’яті Чорнобильців

| Коментарі відсутні

Минуло 32 роки з моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Час плине вперед, з пам’яті стираються події і факти минулого. але ми повинні завжди пам’ятати людей, які ціною свого життя та здоров’я робили все можливе, аби ліквідувати наслідки планетарної трагедії, яка торкнулась всього суспільства нашої неньки України.

Чорнобильська аварія  спричинила радіаційні поля, що перевищували природний фон у мільйони разів. У таких полях працювали ліквідатори аварії на ЧАЕС у перші години і навіть дні після вибуху реактора. А це більше 1тис. рентген за годину. Перед такою потугою люди були беззахисними. З горнила зруйнованого реактора виходило випромінювання до 30 тис. рентген за годину (і туди ж заглядали). Від розкиданого навколо ядерного палива і графіту, по якому ходили пожежники, «світило» до 20 тис. рентген за годину.

В осередку аварії, особливо в початковий період, значного опромінення люди зазнавали досить швидко.

Аварія на ЧАЕС трапилась, величезна загроза для населення виникла, але існувала таємничість подій. Про цю таємничість дуже вдало написав професор інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського  АМН України Анатолій Зарицький:

«Ну вот четвертый блок в апреле

Прорвал, как гнойная киста.

Уже пожарники горели!

В газета пели: Клевета!»

Перше системне повідомлення про аварію на ЧАЕС відбулося лише 6 травня 1986 року у Міністерстві закордонних справ СРСР на прес-конференції для радянських та іноземних журналістів, яке швидко розлетілось по всьому світу.

А Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов виступив по радянському телебаченню лише 14 травня, повідомивши, що така надзвичайна подія сталася вперше, і що, завдячуючи вжитим ефективним заходам, все найгірше уже в минулому. Було також повідомлено, що 299 чоловік на той період було госпіталізовано з діагнозом променевої хвороби, семеро з яких уже загинули.

За доступними джерелами, кількість ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС у цілому в Україні складала близько 260 тисяч чоловік, з яких кількість ліквідаторів, мешканців Полтавської області, близько 12 тисяч. Полтавці брали найактивнішу участь у боротьбі з руйнівним атомом і перебували на передовій.

Велике навантаження впало також на плечі медичних працівників. З нашої області тоді було направлено близько 600 медичних працівників, включаючи і тих, які були направлені через місцеві військові комісаріати, близько 60 працівників – із державних санепідустанов області.

При облвиконкомі, який тоді очолював Олексій М’якота, був створений обласний штаб по організації заходів, спрямованих на ліквідацію аварії на ЧАЕС, який очолював Борис Чичкало  – заступник голови облвиконкому.

Обласний штаб і всі служби та відомства, які входили в його структуру, працювали цілодобово та без вихідних. Панував патріотизм, велика відповідальність і щоденний контроль за виконанням заходів, які були затверджені облвиконкомом, його відомствами та службами. І внаслідок цілеспрямованої діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в області було виконано всі завдання, що сприяли ліквідації наслідків аварії.

Зокрема, для переселенців із Чорнобильської зони було побудовано село Мартиновичі в Пирятинському районі, а в місті Полтаві – організовано центр реабілітації осіб, які постраждали від катастрофи на ЧАЕС, на базі 2-ої обласної лікарні, головним лікарем якої було призначено Заслуженого лікаря України Євгена Вакуленка.

Обласним відділом охорони здоров’я, який очолював на той час Анатолій Кас’яненко, була відпрацьована чітка система оздоровлення «чорнобильців» із використанням бази санаторіїв, що знаходились на території Полтавської області.

Санітарно-епідеміологічна ситуація була досить складною, посилилися міграційні процеси, виникла радіофобія серед населення області та України в цілому. Люди були налякані: лякала невідомість і невидимість загрози. Вона була, але її не відчували. І це лякало людей. Санепідслужбі області необхідно було поставити діагноз, яка ситуація в області після аварії на ЧАЕС, який радіаційний фон у кожному населеному пункті та якість продуктів харчування, води тощо. Санепідслужба області тоді провела понад 34 тисячі лабораторних досліджень продуктів харчування (молоко з кожної ферми, м’ясо, овочі, фрукти та інші продукти з кожного господарства, воду з кожного населеного пункту, планктон, рибу з усіх річок та водоймищ тощо).

Середня проба ґрунту була відібрана з кожного колгоспу і радгоспу для дослідження і направлена до Києва. На щастя, наша область була слабозабрудненою радіоактивними відходами, і продукти харчування виявились екологічно чистими. Таким чином, державна санепідслужба області поставила діагноз і дала відповідь суспільству щодо стану повітря, продуктів харчування, що буде завтра. І завдяки цьому знизився рівень соціально-психологічного напруження та радіофобії.

Завдяки активній позиції облвиконкому, обласного штабу, державної санепідслужби області, головного державного санітарного лікаря України Анатолія Кас’яненка, в державі у 1992 році було запроваджено будівельні норми радіаційного контролю на підприємствах будівельної індустрії і будівельних матеріалів. Але, на жаль, нинішніми реформаторами ліквідовано всі санітарні правила, що є не на користь здоров’ю населення.

Санепідслужба області мала постійну науково-практичну підтримку вчених Української медичної стоматологічної академії від ректорів Віктора Дельви,  Миколи Скрипникова, В’ячеслава Ждана, вчених Петра Козюка, Анатолія Лагутіна, Олександра Катрушова, Галини Дубинської та багатьох інших вчених академії.

У своїх спогадах завідуючий епідеміологічним відділом Лубенської районної санітарно-епідеміологічної станції, лікар вищої категорії Віктор Горбенко писав: «Чи можна назвати спогадами те, що завжди з тобою, що не полишає душу навіть у снах? Чому я  постійно думаю про тих, з ким доля звела у Чорнобилі? Чому загиблі чорнобильці постають у моїй уяві тільки живими? Може тому, що саме життя найголовніше для людини?

Надмірна утаємниченість та залежність від Центру (Москва) не дали можливості вчасно і належним чином захистити від радіаційного ураження сотні тисяч людей.

2-го травня 1986 року, пізно ввечері, мені вручили повістку від військового комісаріату, що через годину я маю з’явитись на пункт збору в середній школі № 6. Потім із пункту збору нас до Лубенської дивізії, переодягли у військову форму і направили у медичну роту. Там я був призначений командиром санітарно-протиепідемічного взводу окремого медичного батальйону Лубенської дивізії у званні лейтенанта медичної служби.

Місце нашої роботи та дислокації  с. Килинівка Макарівського району, ст. Вільча Поліського району, с. Іллінці Чорнобильського району.

Безумовно, про побачене там та про проведену роботу можна розповідати досить довго і це залишиться в наших серцях назавжди.

Нині, як і до цього, низько схиляю голову перед усіма, хто пішов тоді у ядерний вогонь, щоб зупинити ланцюгову реакцію смерті. Ми всі, які живуть нині, їм безмежно вдячні».

Отже, ми не маємо забувати про всіх тих, хто в ті буремні роки зробили все можливе, щоб захистити людей від лиха, ім’я якому – радіаційна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції.

 

Валентин Шаповал,

головний державний санітарний лікар

Полтавської області (1986 – 2010 рр.),

Заслужений лікар України,

кандидат медичних наук, доцент

Напишіть відгук