26 червня – Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом

Найперше, що потрібно сказати – не буває «легких» чи «важких» наркотиків. Вживання будь-якої психоактивної речовини речовини може викликати залежність і потребує лікування. Темпи поширення наркоманії в Україні є одними з найвищих у світі; згідно статистичних даних за 2021 рік від 1 до 1,5 мільйона людей в Україні вживають наркотичні чи психотропні речовини (генпрокурорка України Ірина Венедіктова). Тому лікування наркотичної залежності зараз є актуальним  і головним його принципом, як і раніше, залишаться добровільність та використання доказових методик.

Основними   складовими  лікувального процесу  наркозалежним особам є  медикаментозна і немедикаментозна терапія,  яка проводиться як стаціонарно так  і амбулаторно. Наразі, допомога в стаціонарних умовах надається людям з невідкладними станами (виражений стійкий абстинентний синдром; стани, ускладнені важкими тривожно-депресивними розладами, психомоторним збудженням або галюцинаторним синдромом). Усі інші пацієнти отримують медичну допомогу в амбулаторних умовах. З початком медичної реформи в країні роль амбулаторної служби постійно зростає.  З метою наближення медичної допомоги до населення в КП «Полтавський обласний Центр терапії залежностей Полтавської обласної ради» створено мультидисциплінарну психіатричну команду, метою якої є допомога пацієнтам вдома (психологічний, психотерапевтичний супровід після основного курсу лікування для осіб з низьким рівнем прихильності до лікування чи соціальної адаптації).

До амбулаторних  видів лікування  відноситься участь  замісна підтримувальна терапія (далі ЗПТ), тобто тривалого контрольованого прийому наркотичних препаратів). В Україні   зазначене лікування запроваджено  з 2005 року.  Мета – знизити рівень поширення інфекцій, що поширюються ін’єкційним шляхом (ВІЛ-інфекція, гепатити В і С), профілактика передозувань,  зміна кримінальної поведінки та соціальна реінтеграція. Є найбільш економічно вигідним методом лікування опійної залежності і в контексті медичної реформи частка пацієнтів, які користуються цим видом допомоги, збільшується.

Немедикаментозне лікування передбачає допомогу наркозалежним у багатьох напрямках та комплексний підхід. Це реабілітаційні заходи (за участю фахівців та/чи в групах само- та взаємодопомоги), психосоціальна підтримка та супровід (відновлення соціальних зв’язків), допомога нарколога, психіатра, психотерапевта, психолога для вирішення проблем із соматичним чи психологічним здоров’ям.  Головними задачами даного напрямку є посилення мотивації до лікування і тверезого способу життя, підтримання установок на тверезість тощо.

Програми реабілітації (незалежно від їх спрямованості) мають містити в собі мотиваційно-інформаційні заняття, індивідуальні і групові тренінги, сімейне консультування і терапію для відновлення рівня довіри в сім’ї та розуміння подальшої тактики дій, заняття з особистісного зростання, методи реінтеграції у суспільство.  Зараз у стаціонарних умовах можливе лише часткове втілення даного методу лікування (у тому числі первинні консультації психолога пацієнту та його близьким, мотиваційні інтерв’ю), інші складові комплексної терапії проходять на амбулаторному прийомі у лікаря чи психолога, у групах само- і взаємодопомоги.  За бажанням пацієнт може звернутись за допомогою в реабілітаційні центри.

Отже, із впровадженням медичної реформи в Україні змінюється структура медичної допомоги людям із наркозалежністю, більший об’єм цієї допомоги надається лікарями амбулаторного рівня. На мою думку, це має сприяти посиленню відповідальності за власне здоров’я та лікування у самого пацієнта, зменшенню тривалості тимчасової непрацездатності.

Олена Коваленко, лікар-психіатр КП «Полтавський обласний Центр терапії залежностей Полтавської обласної ради»