До профілактики захворювань громад відносяться різні сторони лікарської діяльності: поширення здорового способу життя (харчування, фізична активність, звички сну та праці); покращення психічного здоров’я людей та суспільства, покращення умов життя та якості продуктів харчування, імунізації проти інфекційних захворювань (кір, дифтерія, кашлюк та ін.), використання засобів діагностики та моніторингу, покращення суспільного здоров’я та доступності якісної інформації.

Види профілактики:

• Первинна профілактика – спрямована на виявлення певних загроз (чинників ризику) для здоров’я здорової людини;
• Вторинна профілактика – спрямована на попередження загострень та ускладнень наявних хвороб людини;
• Третинна профілактика – комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім’ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності;
• Четвертинна профілактика – спрямована на зменшення або припинення втручання у здоров’я пацієнта, запровадження етично коректного лікування.

У широкому розумінні профілактика включає також і всебічний розвиток людини.  Медична профілактика є провідним напрямом реформи охорони здоров’я в Україні.

Профілактика деяких хвороб відома ще зі стародавніх часів. Елементи профілактики, засновані на попередньому досвіді, існували в Стародавніх Індії, Римі, Греції та інших великих цивілізаціях.

Скри́нінг (від англ. Screening – «відбір, сортування») – стратегія в організації охорони здоров’я, спрямована на виявлення захворювань у клінічно безсимптомних осіб в популяції.

Мета скринінгу – по можливості раннє виявлення захворювань, що дозволяє забезпечити ранній початок лікування з розрахунку на полегшення стану пацієнтів і зниження смертності. Попри те, що скринінг сприяє ранній діагностиці, не всі скринінгові методи демонструють однозначну користь. Серед небажаних ефектів  скринінгу – можливість гіпердіагностики або помилкової діагностики, створення неправдивого почуття упевненості у відсутності хвороби. З цих причин скринінгові дослідження повинні мати достатню чутливість і допустимий рівень специфічності.

Розрізняють масовий (універсальний) скринінг, до якого притягуються усі особи з певної категорії (наприклад, усі діти одного віку) і селективний скринінг, вживаний в групах ризику (наприклад, скринінг членів сім’ї у разі виявлення спадкового захворювання). У державах пострадянського простору для позначення скринінгу, помилково також використовується термін диспансеризація.

Переваги скринінгу

Скринінг дозволяє виявляти захворювання в їх ранніх, безсимптомних стадіях, на яких лікування ефективніше.

Недоліки

• Скринінг потребує витрат на медичні ресурси на тлі того, що більшість обстежених осіб виявляються здоровими;
• Наявність небажаних ефектів скринінгу (тривога, дискомфорт, дія іонізуючого випромінювання або хімічних агентів);
• Стрес і тривога, викликані неправдиво-позитивним результатом скринінгу;
• Непотрібні додаткові  дослідження і лікування осіб з неправдиво-позитивним результатом;
• Психологічний дискомфорт, обумовлений більш раннім знанням про власне захворювання, особливо у разі неможливості лікування;
• Неправдиве почуття безпеки, викликане неправдиво-негативним результатом, яке може відстрочити постановку діагнозу.

Хоча проведення деяких скринінгових тестів не вигідне, проте масові скринінгові обстеження забезпечують підвищення рівня здоров’я населення. ВООЗ у 1968 році розробила рекомендації щодо принципів скринінгу, актуальних і досі.

Першочергово усе вищесказане має прямий стосунок до онкопатології. І безпосередньо у первинній ланці, – де врешті фінансові витрати найменші. І перш за все потрібно  виробити у населення звичку до самоогляду. А у лікарів первинної ланки потрібно виробити необхідність збору скарг та анамнезу, обов’язково оглядати та пальпувати при необхідності місця локалізацій візуальних форм онкопатології.

Як стратегія в організації охорони здоров’я, він має бути спрямований на виявлення патологій, для яких відомі ефективні методи лікування, у клінічно безсимптомних осіб в популяції для раннього та більш ефективного лікування з метою полегшення стану пацієнтів. Водночас, скринінгові методи не є досконалими, а результати скринінгу можуть бути як хибнопозитивними, вказуючи на наявність насправді відсутньої хвороби, так і хибнонегативними, не виявляючи існуючу хворобу. Крім того, скринінг потребує витрат на медичні ресурси на тлі того, що більшість обстежених осіб виявляються здоровими.

В.В. Іванченко, лікар-хірург КНП “ЛІЛ І-го рівня Горішньоплавнівської міської Ради”