Батьки і діти – це покоління, між якими існує значна різниця у віці. Саме тому впродовж життєвого шляху їх погляди щодо багатьох питань розходяться. Як треба виховувати дитину, щоб вона стала гідною людиною, приносила користь суспільству, поважала оточуючих? Цим питанням переймаються сучасні батьки, бажаючи своїм дітям добра.

Дитина не приходить у цей світ сама, її приводять батьки і далі по життю йдуть поряд.  Щоб вона вибрала правильну дорогу, мала змогу самореалізуватися, створити потім щасливу сім’ю і гідно виховувала своїх дітей. Про це думають всі батьки, незалежно від того в якій країні вони живуть, на якій мові говорять, який існує економічний і політичний лад.  І хочеться вірити, що діти завжди йдуть далі за своїх батьків. Адже батьки, проживши життя, набувши чималого досвіду, намагаються направити життя своїх дітей у певне русло, при цьому не завжди прагнуть зрозуміти, що в цьому житті потрібно їхній дитині.

З ранніх років дитина не просто звикає до батьків, а вважає себе єдиним цілим з ними, з сім’єю. Це і є норма. Однак нерідко діти через неправильно побудовані взаємини всередині сім’ї відчувають нерозуміння. Їм починає здаватися, що мама і тато обмежують їх свободу. В результаті подібного непорозуміння у родині виникають конфліктні ситуації. Але вони тимчасові. головне знайти підхід до дитини, та намагатися зрозуміти, що саме важливо для неї. За останні роки стосунки між батьками та дітьми зазнали суттєвих змін. Вони стали більш емоційно-психологічними, тобто почали відзначатися глибиною і будуватися на основі взаємної прихильності. В цілому в сім’ї спостерігається руйнування усталених традицій та форм сімейного виховання. Іноді корисна бесіда з дитячим психологом із подальшою роботою родини над проблемою.

Отже, із усього вище сказаного можна зробити висновок, що головне צ любити дитину з усіма недоліками. Адже ідеальних людей не буває. Та розуміти, що діти – це наше майбутнє та відображення нас.

Дитинство – щаслива пора

Мабуть, немає кращого періоду в житті людини, як дитинство. Для кожного з нас – це найпрекрасніша безтурботна пора. Час всеосяжного чарівництва і щирої радості. Тільки дитинство буває сповнене найсміливішими і відчайдушними мріями, вірою в казку і в те, що добро обов’язково перемагає зло. І саме у цей час ми чітко знаємо, що у нас все ще попереду. Та чомусь діти хочуть скоріше стати дорослими. І навпаки – доросла людина розуміє: “Чому я не цінував дитинство та спішив постаршати якнайшвидше?” Це безтурботний час, коли ми пізнаємо світ з допомогою батьків, учителів, друзів та власних помилок. І хоча дитинство пролітає дуже швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора, пора мрій, щирої радості і дорослішання. Майже всі дітлахи чекають свого дорослішання, наче якогось надзвичайного подарунку. Мріють про те, ким будуть працювати і яка в них буде сім’я. Думають, що насправді щасливим може бути тільки дорослий, а вони маленькі в’язні своїх літ.

Проте  дитячий мозок створює в пам’яті особливу поличку, на яку складає і сімейні свята, і образи родичів (з якими в дорослому житті вже не доведеться зустрітись), і різні запахи, які колись не викликали ніяких емоцій, і улюбленого кота Мурчика, і смак маминих та бабусиних страв, і відчуття теплого светра, зв’язаного рідними руками, на своєму тілі, і перші мамині сльози, причиною яких ти став.

І от коли вже доросла самостійна людина занадто глибоко пірнає в свої побутові проблеми, коли вона надміру віддає себе роботі, ремонту, вихованню своїх дітей, коли її свідомість поступово виснажується, от тоді мозок непомітно веде до тої полички зі спогадами дитинства, які мають цілющу силу для знесиленої душі. Відтак вона переживає знову ті відчуття, насичується ними, і лише тоді розуміє – яке ж все-таки дитинство щасливе.

Лікар-педіатр КНП “Центр ПМСД Білицької

 селищної ради”, Степаниця Катерина Юріївна