Триває місячник тестування на гепатити

Хто з нас може похвалитися тим, що ніколи не хворів на жодну інфекційну хворобу? Люди перестали по-справжньому боятися інфекцій, інколи навіть намагаючись приховати стрибок температури чи кишковий розлад. У кожній сім’ї є арсенал антибактеріальних і противірусних засобів, які хвора людина бездумно пускає в дію за найменшого дискомфорту. Наслідки самолікування бувають непередбачуваними.

Так, медицина справді навчилася боротися з багатьма інфекціями, навіть із такими, як  дифтерія, поліомієліт, туберкульоз тощо. Але людина ніколи не повинна забувати, що вона – лише частина природи. Поряд із нами на планеті живуть, розмножуються, пристосовуються до наявних умов існування величезні кількості невидимих сусідів – бактерії, віруси, найпростіші, кріони. Для більшості з них людина – оптимальне, а для деяких – єдине середовище проживання. І якщо ми навчилися захищатися від мікроорганізмів, то й мікроорганізми зуміють захистити себе, утворюючи резистентні форми, мутації, набуваючи здатності до внутрішньоклітинної персистенції.

Мікроорганізми – страшна сила. Недарма і зараз ще не знімається з порядку денного можливість бактеріологічної війни, що може стати причиною загибелі всього людства. Свідчення тому – наявність у секретних лабораторіях деяких країн небезпечних збудників натуральної віспи, чуми, сибірки. Та й сама природа періодично підносить людям “подарунки”, як нагадування про свою могутність. Тільки за останні десятиріччя з’явилося багато нових інфекційних хвороб – таких небезпечних, як, наприклад, СНІД.

Інфекційні хвороби – показник соціального й економічного неблагополуччя. Їх поширення супроводжує стихійні лиха, соціальні вибухи, коли втрачається контроль за інфекціями. Інфекційні хвороби й зараз ще залишаються однією з основних причин смертності в країнах, що розвиваються. У розвинутих країнах безпосередньо від інфекційних недуг помирає менше людей, але кожен лікар добре знає, що у період грипозних епідемій і після них значно збільшується число смертей від серцево-судинних захворювань. У цих випадках інфекція виконує роль ніби пускового чинника. Але все впевніше і гучніше кажуть про зв’язок з інфекціями багатьох форм раку, хронічної патології серця і судин, ЦНС, репродуктивної системи та ін. З інфекціями доведеться мати справу лікареві будь-якого фаху, а в дільничного лікаря близько 50-60 відсотків первинних звернень – хворі з інфекційною патологією.

Сторіччями виникнення заразних хвороб пов’язували зі шкідливим впливом особливих міозмів – хвороботворних випарів у повітря. Лише талановитий італійський лікар епохи Відродження Джіроломо Фракасторо у ХVІ ст. обґрунтував і сформулював вчення про контагії та контагіозні хвороби. Він вважав що збудниками заразних хвороб є невидимі, але дуже активні живі істоти, і що ці хвороби передаються від хворого до здорового. Довести свою геніальну гіпотезу він не міг через відсутність відповідної матеріально-технічної бази. Великий внесок у вчення про інфекційні хвороби зробили уславлені корифеї – минулого і сучасні вчені: Пастер, Кох, Самойлович, Мечников, Безрука, Лістер, Нікон, Целковський, Гобричевський, Заболотний, Здродовський, Соколов, Боткін, Івановський, Бунін, Носов. В Україні – Самойлович, Мінге, Мочитковський, Монастирський, Сенпі, Стеоринський, Стонішевська, Зюков, Брауде, Коровицька.

Поширення інфекційних хвороб залежить від усієї сукупності умов життя суспільства. Найдавнішим доказом наявності інфекційної хвороби у людини є ознаки остеомієліту, виявлені у залишків пітекантропа, який жив понад 2 мільярди років тому.

Емпіричній медицині багато тисяч років. Давньогрецький лікар, реформатор античної медицини Гіппократ, давньоримський лікар Цельс, вчений-філософ, лікар Авіцена описали багато інфекційних хвороб, запропонували методи лікування і захисту від них, проте природа хвороб залишалась невідомою. Давньогрецький філософ-матеріаліст, визнаний лікар Демократ висловлював думку, що “хвороби спричиняються крихітними організмами, які проникають у тіло людини й тварини і споживають їхню кров”. Перший збудник інфекційної хвороби був виділений у чистій культурі німецьким мікробіологом Кохом у 1876 р. і з цього часу почався бурхливий розвиток мікробіології та інфектології. До початку ХХ ст. були описані збудники більшості інфекційних хвороб, що існували у світі на той час. Про поширеність інфекційних хвороб та їх роль у житті людини свідчить той факт, що й зараз від них щороку страждає третина населення земної кулі. Людству загрожують близько тисячі різних збудників – бактерій, вірусів, грибів, рикетсій, найпростіших, гельмінтів.

Протягом  ХVІІ – ХVІІІ ст. спостереження над епідеміями інфекційних хвороб охоплювали багато людей, результати таких спостережень переконували в заразності цих захворювань.

Важливі практичні значення мала робота англійського вченого Едуарду Дженнера (1749-1823 рр). Він розробив високоефективний метод вакцинацій проти натуральної віспи.

Лікар-епідеміолог Д.С. Самойлович (1744-1805) довів заразність чуми при близькому контакті з хворим і розробив методи дезінфекції при цьому захворюванні.

Лише в 40-50-х роках ХІХ ст. були вперше відкриті патогенні для людини мікроби.

Велике відкриття французького вченого Луї Пастера (1822-1895 рр) довело роль мікроорганізмів у процесах бродіння і гниття та розвитку інфекційних хвороб. Роботи Пастера виявились експериментальною основою асептики і антисептики, які були блискавично відпрацьовані у хірургії Н.І.Пироговим, Лістером, а також багатьма іншими науковцями.

У другій половині ХІХ століття були відкрити такі інфекційні хвороби, як поворотний тиф, сибірська виразка, черевний тиф, туберкульоз, чума. Важливим етапом стало стверення вакцини проти інфекційних захворювань, щеплення проти сибірської виразки і сказу.

Видатний німецький мікробіолог Роберт Кох у своїх дослідженнях не лише охарактеризував морфологічні ознаки збудника холери та сибірської виразки, але й дав початок вивченню методів окраски бактерій різними барвниками.

Наталія Каун, лікар-фтизіатр КНП «Кобеляцька міська лікарня»