25 травня – Всесвітній день щитоподібної залози
Йоддефіцитними захворюваннями, за визначенням ВООЗ, є всі патологічні стани, що розвиваються в популяції у результаті йодного дефіциту, яким можна запобігти при нормалізації споживання йоду. Йоддефіцитні захворювання (ЙДЗ) розвиваються в популяції при знижених нормах споживання йоду і є природним екологічним феноменом, що зустрічається в багатьох країнах світу.
Недостатнє надходження йоду в організм призводить до розгортання ланки послідовних пристосувальних процесів, спрямованих на підтримку нормального синтезу і рівня секреції гормонів щитоподібної залози. При довготривалому йодному дефіциті за певних умов може настати зрив механізмів адаптації з подальшим розвитком ЙДЗ. Захворювання щитоподібної залози є далеко не єдиним і не найважчим результатом нестачі йоду.
Спектр йоддефіцитної патології (ВООЗ, 2001 рік):
Внутрішньоутробний період – аборти, мертвонародження, уроджені аномалії, підвищення перинатальної смертності, підвищення дитячої смертності, неврологічний кретинізм (розумова відсталість, глухонімота, косоокість), мікседематичний кретинізм (розумова відсталість, низькорослість, гіпотиреоз, психомоторні порушення).
Новонароджені – неонатальний гіпотиреоз.
Діти та підлітки – порушення розумового і фізичного розвитку.
Дорослі – зоб і його ускладнення, йодоіндукований тиреотоксикоз.
Для будь-якого віку – зоб, гіпотиреоз, порушення пізнавальної функції, підвищення поглинання радіоактивного йоду при ядерних катастрофах.
Йод належить до життєво важливих мікроелементів: добова потреба в ньому залежно від віку складає від 100 до 200 мкг. За все життя людина споживає близько 5 г йоду, що еквівалентно вмісту однієї чайної ложки. Біологічне значення йоду полягає в тому, що він є складовою частиною гормонів щитоподібної залози: тироксину і трийодтироніну. Концентрація йодиду в плазмі крові при нормальному надходженні йоду в організм складає 10-15 мкг/л, при цьому загальний екстрацелюлярний пул йоду становить близько 250 мкг. Значна частина йоду (90%), що потрапляє в організм, виводиться з нього із сечею.
Щоденна потреба в йоді залежить від віку і фізіологічного стану. За рекомендаціями ВООЗ вона становить:
- діти дошкільного віку (від 0 до 59 місяців) 90 мкг/добу;
- діти шкільного віку (від 6 до 12 років) – 120 мкг/добу;
- дорослі (понад 12 років) – 150 мкг/добу;
- вагітні й жінки в період годування – 200 мкг/добу.
Найвідоміше захворювання, поширеність якого у минулому розглядали як основний маркер напруженості йодного дефіциту, – дифузний нетоксичний зоб (ДНЗ). Це загальне (дифузне) збільшення щитоподібної залози (зоб) без порушення її функції. Існує безліч етіологічних чинників захворювання, проте найчастішою причиною його виникнення (понад 95% випадків) є йодний дефіцит. За своєю суттю формування зобу є компенсаторною реакцією, спрямованою на підтримку постійної концентрації тиреоїдних гормонів в організмі в умовах йодної недостатності.
Найпростішим методом діагностики зоба є пальпація щитоподібної залози. Вона дає можливість, по-перше, виявити зоб, по-друге – оцінити його величину (ступінь вираження) а також знайти вузлові утвори і визначити їх розмір.
Найважчі йоддефіцитні захворювання виникають у перинатальний період.
Недостатнє надходження йоду в організм жінки впродовж виношування вагітності викликає формування зоба як у вагітної, так і у плоду.
Кретинізмом називають крайній ступінь затримки розумового і фізичного розвитку, зумовленого дефіцитом гормонів щитоподібної залози у внутрішньоутробний період. Провідними причинами кретинізму є важкий йодний дефіцит. Ендемічний кретинізм є надзвичайно актуальною проблемою регіонів земної кулі з важким ступенем йодного дефіциту. У світі, згідно з даними ВООЗ, нараховується приблизно 20 млн. людей з розумовою відсталістю на основі йодного дефіциту.
Йодний дефіцит, залежно від ступеня важкості, впливає на розвиток мозку по-різному, тобто поряд з важкими розладами інтелекту є й інші, менш виражені порушення розумового розвитку. Це означає, що недостатність йоду зумовлює у популяції поступове і прогресуюче у поколіннях зниження розумових здібностей кожного зокрема й інтелектуального потенціалу населення регіону в цілому.
Ліквідація йододефіциту досягається прийманням препаратів йоду впродовж вагітності і в період вигодовування дитини груддю у дозі не менше 200 мкг на добу та харчових продуктів, що містять йод.
Концентрація йоду в сечі є важливим і прямим показником забезпечення організм йодом. На основі показників екскреції йоду розроблено критерії оцінки ступеня важкості йодного дефіциту.
Єдиний надійний спосіб запобігти нестачі йоду в організмі людини – споживання цього мікронутрієнта у будь-якому вигляді.
Це можуть бути збагачені йодом харчові продукти (вода, хліб, рослинні жири, молоко, масло, сіль й тощо), продукти моря (риба, омари, морська капуста), препарати йоду (чисті або у складі вітамінних і мікроелементних комплексів). У такий спосіб захворювання, зумовлені нестачею йоду, можна ліквідувати раз і назавжди – за умови безперервного і додаткового надходження його в організм. Якщо цей процес перерветься хоча б на короткий час, то повернуться всі захворювання, спричинені дефіцитом йоду.
На сьогодні загальновизнаними є три види йодної профілактики: масовий, груповий, індивідуальний. Для масової профілактики у загальнодержавному масштабі збагачують йодом основні продукти харчування. У більшості країн світу, зокрема в Україні, таким продуктом є йодована сіль. Її отримують шляхом додавання калію із забезпеченням рівня йодування 40 мг йоду в 1 кг солі. Таким чином, в 1 г йодованої солі міститься в середньому 40 мкг йоду. Середньодобове споживання солі складає 5-10 г. Отже, потрапляння йоду в організм із сіллю з урахуванням 50% втрат при зберіганні й кулінарній обробці становить 100-200 мкг на добу. Додаткове надходження такої дози йоду в цілому дозволяє забезпечити фізіологічні потреби організму в ньому.
Перевагою солі як носія йоду перед іншими продуктами є приблизно однакове споживання її всім населенням упродовж року незалежно від виду і способу харчування. Ефективною масова профілактика вважається тоді, коли понад 90% населення споживають якісну йодовану сіль.
Групова профілактика передбачає застосування препаратів йоду в організованих колективах (дитячих садках, школах, спеціалізованих навчальних закладах). Прикладом такої профілактики у минулому було використання антиструміну.
Індивідуальну профілактику проводять серед неорганізованого населення та за спеціальними медичними показаннями. До когорти таких можна віднести вагітних; жінок, які годують груддю; немовлят, які перебувають на штучному вигодовуванні; маленьких дітей та дітей, які виховуються в домашніх умовах; осіб із різними захворюваннями щитоподібної залози.
Найбільш ефективним засобом профілактики є приймання йодактиву, вживання в їжу йодованої солі.
Володимир Михайлець, завідувач ендокринологічного відділення КП «ПОКЛ ім. М.В.Скліфосовського ПОР»