16 вересня – День хірурга

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, камені в жовчному міхурі зустрічаються у 10-12% жителів Землі. Причому у жінок за сорок жовчнокам’яна хвороба виникає частіше, ніж у чоловіків-приблизно у 32% проти 16%. Що ж робити, якщо такий діагноз вже поставлений: носити камінь або видалити його разом з міхуром?

Симптоми

Жовчнокам’яна хвороба не виникає відразу. Розвиваючись поступово, вона до пори до часу може протікати безсимптомно, ніяк не даючи про себе знати. Хоча деякі ознаки все ж таки є:

• гіркота в роті;

• порушення травлення (запори або проноси);

• під час запалення стінок жовчного міхура (холецистит часто супроводжує жовчнокам’яна хвороба) можуть виникати періодичні болі у верхній половині живота-у правому предребер’ї, особливо після вживання жирної, пересмажені їжі, копченостей, солінь, алкоголю.

Причини виникнення хвороби

Жовч здорової людини складається з жовчних кислот, що синтезуються із холестерину, а також окси-сульфокислот фосфоліпідів. При порушенні балансу між цими речовинами можуть початися патологічні процеси всередині жовчного міхура, а точніше – на його стінках починає осідати холестериновий осад, який з часом може трансформуватися в камені. Причому перенасичення жовчі холестерином безпосередньо пов’язане з нерегулярним харчуванням: при тривалому голодуванні жовч застоюється в жовчному міхурі, і співвідношення концентрацій, що підтримує холестерин в розчиненому стані, порушується. Чималу роль у формуванні каменів фахівці відводять стресам: у момент нервового зриву жовчні протоки спазмуються, і рухова функція жовчного міхура знижується. Вносить свою частку у виникнення жовчнокам’яної хвороби і вагітність: зростаюча матка тисне на внутрішні органи, утруднюючи відтік жовчі.

Група ризику

На основі клінічних спостережень описаний ряд факторів, що сприяють розвитку хронічного холециститу. Нижче ми наводимо список цих факторів.

Надмірна вага (ожиріння) – сприяє підвищенню концентрації холестерину в жовчі. Холестерин є основним компонентом жовчних каменів, у зв’язку з чим підвищення його концентрації в жовчі прискорює розвиток жовчнокам’яної хвороби.

Жіноча стать – жіночі статеві гормони посилюють виділення холестерину, що сприяє розвитку хронічного холециститу й жовчнокам’яної хвороби по вже описаному вище механізму.

Вагітність – призводить до застою жовчі в жовчному міхурі

Літній вік – посилюється застій жовчі і збільшується концентрація холестерину в ній.

Прийом їжі з великими інтервалами – застій жовчі.

Цукровий діабет – застій жовчі і порушення вироблення жирів в печінці.

Прийом деяких ліків: оральні контрацептиви, клофібрат, октреотид, цефтріаксон.

У рідкісних випадках причиною холециститу можуть бути глисти (лямблії, аскариди).

Безперечним фактом вважається і генетична схильність: за статистикою, ризик виникнення жовчнокам’яної хвороби у людей, чиї родичі мали камені в жовчному міхурі, в 2-4 рази вище, ніж у людей, чия спадковість не обтяжена цим захворюванням.

Симптоми печінкової коліки

Напад жовчнокам’яної хвороби часто називають «печінкової колькою», але печінка тут ні до чого. Вся справа в каменях, які перекривають жовчні протоки, що з’єднують міхур з дванадцятипалої кишкою. Загострення може початися поступово, при цьому:

• з’являються гострі болі у правому підребер’ї. Найчастіше після рясної трапези, стресу;

• людина стає «жовчною» – дратівливою, млявою, сонливою протягом дня, а вночі може страждати на безсоння;

• стінки міхура розтягуються, в капіляри починають просочуватися жовчні кислоти, в результаті чого знижуються артеріальний тиск і частота серцебиття;

• нерідко виникає свербіж шкіри.

Сама колька розвивається стрімко:

• біль наростає протягом півгодини і стає нестерпним, віддає в праву лопатку, супроводжується ознобом, підвищенням температури;

• іноді може початися блювота, що не приносить хворому полегшення;

• можлива механічна жовтяниця (камінь перекриває жовчні протоки, блокуючи виведення жовчі), під час якої шкіра і білки очей набувають яскраво виражений жовтий відтінок.

Діагностика

Камені добре видно при УЗД.

Лікування жовчнокам’яної хвороби

Лікування повинне проводитися строго в хірургічному стаціонарі, під спостереженням лікарів! Підхід до лікування індивідуальний і залежить від безлічі причин: від того, як протікає холецистит, від наявності супутніх захворювань. Основний метод лікування жовчнокам’яної хвороби – операція, яка передбачає видалення органу-мішені, тобто жовчного міхура (холецистектомія). При наявності каменів в жовчних протоках, проводиться ревізія і видалення каменів з них. Іноді операції закінчуються дренуванням жовчовивідних шляхів для полегшення відтоку жовчі з печінки. Операція видалення жовчного міхура – друга з найбільш поширених операцій в хірургічних стаціонарах. Холецистектомія може виконуватися як традиційним методом (“порожнинна операція”), так і з більш косметичним доступом (“міні-холецистектомія”), при якому єдиний розріз шкіри в правому підребер’ї не перевищує 3-4 см.

Ще один вид операції при холециститі й жовчнокам’яній хворобі – лапароскопічна холецистектомія, якій зазвичай час віддається перевага. Вона є менш травматичною методикою хірургічного лікування. Суть цього методу полягає в наступному. Під загальним наркозом у черевну порожнину накачують через прокол черевної стінки спеціальну газову суміш для створення порожнини з гарним оглядом і можливістю подальшого введення маніпуляторів. На черевній стінці, в правому підребер’ї і над пупком, робляться 4 розрізи по 1см, а близько пупка – 2см. Через них у черевну порожнину вводять спеціальний апарат у вигляді трубки (лапароскоп), оснащений мікровідеокамерою, що передає зображення на монітор. Через інші проколи в черевну порожнину вводять мікрохірургічні інструменти-маніпулятори (ножиці, затискачі, электрокоагулятори для запобігання кровотечі або її зупинки і т.д.), якими і виконується саме оперативне втручання. Хірург маніпулює цими інструментами поза черевню порожниною пацієнта, орієнтуючись на монітор під контролем лапароскопа з відеокамерою всередині черевної порожнини. Видалення жовчного міхура протікає за звичайною схемою. Він разом з камінням витягується з черевної порожнини через один з розрізів (зазвичай біля пупка). Маленькі розрізи дозволяють звести до мінімуму кровотечу і біль у післяопераційному періоді.

Пацієнти самостійно встають вже на другий, а іноді й на перший день після операції. Швидше відновлюється функція кишківника. На другу добу дозволяється харчування. Порівняно з традиційним втручанням через широкий доступ, зменшується ризик утворення рубцевих зрощень всередині черевної порожнини після операції, післяопераційних гриж, гнійників та інших ускладнень. Цей метод може бути протипоказаний при повторних операціях, оскільки наявність спайок збільшує ризик пошкодження внутрішніх органів при введенні в черевну порожнину лапароскопа та інших інструментів. При вираженому запаленні, коли тканини жовчного міхура деформовані, потовщені, набряклі, проведення лапароскопічної операції також вкрай важко і небезпечно. У випадках, що ускладнюють виконання лапароскопічної операції, хірург переходить до традиційного (відкритого) способу видалення жовчного міхура.

Профілактика – здорова їжа

Треба більше рухатися, більше бувати на свіжому повітрі, не боятися фізичної роботи, частіше мати контакт з водою – це покращує постачання крові до печінки і зменшує застій жовчі. Слід боротися з шлунково-кишковими хворобами, зокрема запором.

Особливу роль у запобіганні застійних явищ у жовчному міхурі відіграє дієта. Адже певні продукти можуть робити кров густою й агресивною, інші –розчиняти холестерин, головний фактор утворення каменів.

Дієтологи кажуть, що захиститися від жовчних недуг можна за допомогою вегетаріанської дієти. Овочі, фрукти, ягоди, соки з них сприяють активізації процесів утворення і виділення жовчі, перешкоджають її згущенню, унеможливлюють запори. Багатьма дослідженнями доведено, що ті люди, в раціоні яких переважають такі продукти, на 60-70% запобігають утворенню жовчних каменів. Секрет в тому, що клітковина перешкоджає концентрації жовчі та її згущенню. Така натуральна їжа була у наших предків і хвороб, про які сьогодні йде мова, вони майже не знали.

Олексій Бовкун, завідувач хірургічним відділенням КП “3-я міська клінічна поліклініка ПМР