29 вересня – День отоларигнолога

Хронічний тонзиліт – це хронічне запалення піднебінних мигдалин. Це орган, що бере активну участь в формуванні імунобіологічних захисних механізмів організму.

Медичний термін гострий тонзиліт (від латинської «тонзил» – мигдалина і «ініс» – запалення). Ангіна – це гостре інфекційне захворювання мигдалин, що характеризується запаленням і збільшенням лімфатичних вузлів. Найчастіше спостерігається в холодні місяці року. Найвища захворюваність зазвичай спостерігається серед дітей від 3 до 7 років, оскільки у них ще недостатньо сформована імунна система.

Хронічний тонзиліт – хронічне запалення лакунарного апарату і лімфоїдної тканини піднебінних мигдалин, що зазвичай виявляється повторними загостреннями (ангінами) і приводить до розвитку системних інфекційно-алергічних та аутоімунних захворювань в інших органах.

Головною ознакою хронічного тонзиліту є повторні застрення (ангіни), хоч можливо і безсимптомний перебіг хронічного тонзиліту, зокрема, безангінна форма.

Для декомпенсованої форми хронічного тонзиліту характерні часті рецидиви ангін, повторні паратонзилліти і паратонзилярні абсцеси, інтоксикація, тривалий субфебрилітет і наявність системних інфекційно-алергічних захворювань, до яких відносять:

-       ревматизм;

-       гломерулонефрит, осередковий нефрит;

-       інфекційно-алергічний артрит;

-       пустульозний псоріаз;

-       хронічну кропивницю;

-       ендо-, міо- і перикардит;

-       полісерозит;

-       поліневрит, іридоцикліт;

-       захворювання судин (рецидивуючий тромбангіїт, вузликовий периартериїт).

У разі розвитку системних інфекційно-алергічних захворювань проводиться додаткове обстеження у кардіолога або ревматолога.

Джерела зараження і шляхи передачі ангіни

Характерні симптоми ангіни:

-       сильний біль у горлі, печіння і подразнення;

-       збільшення мигдалин, наліт у вигляді білого слизу на їх мембранах;

-       лихоманка;

-       ускладнення дихання або ковтання, особливо у дітей молодшого віку;

-       головний біль;

-       болі в м’язах і суглобах;

-       погане дихання і відсутність апетиту;

-       блювота.

Розвитку хронічного тонзиліту сприяє також стійке порушення носового дихання (аденоїди у дітей, викривлення носової перегородки, збільшення нижніх носових раковин, поліпи носа тощо). Причинами місцевого характеру нерідко є інфекційні вогнища в сусідніх органах: каріозні зуби, гнійний гайморит, хронічні аденоїдити.

Велике значення в розвитку і перебігу хронічного тонзиліту має зниження імунітету, захисних сил організму й алергічний стан, що, в свою чергу, може передувати або, навпаки, бути наслідком хронічного тонзиліту. Такі захворювання безпосередньо або непрямо можуть бути пов’язані з хронічним запаленням мигдалин. Передусім, це колагенові хвороби (ревматизм, системний червоний вовчак, вузликовий періартериїт, склеродермія, дерматоміозит), ряд захворювань шкіри (псоріаз, екзема, поліморфна ексудативна еритема), нефрит, тиреотоксикоз, враження периферичних нервів (плексит, радикуліт). Тривала тонзилогенна інтоксикація може сприяти розвитку тромбоцитопеничної пурпури і геморагічного васкуліту.

Хронічний тонзиліт нерідко буває причиною тривалого підвищення невисокої температури (субфебрилітет), патологічних слухових відчуттів (шум у вухах), погіршує перебіг вазомоторної дисфункції носа, вегетативно-судинної дистонії, вестибулярної дисфункції тощо.

Одночасно з хронічним тонзилітом у хворого можуть бути і інші захворювання, що класифікують як зв’язані або супутні (нефрит, інфекційний поліартрит, ревматизм тощо).

Крім того, можуть розвиватися й інші захворювання, такі як запалення внутрішнього вуха (отит), лимфаденіт (запалення лімфатичних вузлів по краю нижньої щелепи і шиї), ревматичні захворювання, аутоімунні захворювання нирок, остеомієліт.

Найбільш достовірною ознакою хронічного тонзиліту є часті ангіни в анамнезі скарг хворих, як правило виражені не різко: неприємний запах з рота, відчуття дискомфорту або чужорідного тіла в горлі при ковтанні, сухість, поколювання тлощо. У багатьох хворих крім ангін в анамнезі, скарг немає.

Однією з найбільш частих ознак хронічного тонзиліту є наявність гнійного вмісту в лакунах мигдалин, що іноді має неприємний запах. Треба мати на увазі, що в нормі мигдалини містять епідермальні пробки, які важко відрізнити від патологічних.

Серед місцевих ознак хронічного тонзиліту досить частим є збільшення лімфатичних вузлів, розташованих по передньому краю грудино-ключично-сосцевидного м’яза. Збільшення і більві відчуття при пальпації цих вузлів вказують на високу активність запального процесу в мигдалинах.

Лікування хронічного тонзиліту.

Показано дотримання правильного режиму дня, багате вітамінами харчування, регулярне санаторно-курортне лікування. Використовуються десенсибілізуючі лікарські засоби і різні імуномодулятори, але їх застосування має швидше загальну, а не цільову спрямованість. Існують дані про ефективність тривалих курсів фитотерапії.

Критеріями ефективності лікування хронічного тонзиліту є: зменшення кількості загострень, запобігання розвитку ускладнень.

Можна знати багато чого про ангіну – збудники, джерела зараження, шляхи передачі, симптоми – і при цьому періодично хворіти. Знання не захищає від інфікування, однак дає перевагу в боротьбі з ним. При правильному підході і своєчасному лікуванні ангіна може зовсім не доставляти клопоту й минати швидко та без наслідків.

За відсутності лікування високий ризик розвитку системних інфекційно-алергічних захворювань. Потрібно відзначити, що фармакотерапия не може гарантувати позбавлення від тонзиллогенної інтоксикації й розвитку системних інфекційно-алергічних ускладнень, оскільки персистенція патогенної мікрофлори в мигдалинах не усувається. Навіть антибактерійна терапія з урахуванням чутливості мікрофлори не гарантує стовідсотково позитивного результату.

Алла Стародубцева, лікар-отоларинголог  дитячий ДПВ №2 КП «Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради»