14 березня – Всесвітній день нирки
Хронічна хвороба нирок (ХХН) Під цією назвою ми розуміємо групу захворювань які напряму чи опоседковано вражають нирки та ведуть до порушення їх функцій. Якщо всі хвороби нирок об’єднати під назвою ХХН, то вона наявна в 12% населення України. Однак діагностика ХХН досі здійснюється на недостатньо високому рівні. Вважається, що в популяції 10–11% людей мають ХХН. Поширеність ХХН у світі становить 10–16% загальної чисельності населення і сягає 30% в осіб похилого віку.
Із кожним роком зростає кількість пацієнтів, які мають основне або супутнє захворювання, при якому уражаються нирки. Клінічна картина часто буває стертою, і пацієнт вчасно не звертається за допомогою. тому є велика ймовірність «пропустити» такого хворого. У результаті на фоні основної патології розвивається Хронічна хвороба нирок. Ускладнення якого найчастіше бувають вкрай важкими. Зростає летальність таких хворих, не тішить і перспектива довічної терапії або гемодіалізу.
Ураження нирок виникає при різній патології, найчастішими причинами ниркової недостатності (за даними National Kidney Foundation, 1990) є артеріальна гіпертензія – 30% та цукровий діабет (ЦД) – 33%. ЦД 2 типу у 57% всіх випадків супроводжується розвитком ниркової недостатності. На початковому етапі ураження нирок, як правило, безсимптомне, і виявити його можна лише за допомогою лабораторно-інструментальних методів. Також ураження нирок може бути за рахунок системних захворювань та інфікування сечовивідної системи по типу пієлонефриту до якого можуть призвести уретрити та цистити при неналежному лікуванні.
Пієлонефрит – це неспецифічне запалення нирок. Причиною патології є різні мікроорганізми, що потрапили до сечовивідної системи. До них відносяться синьогнійна та кишкова паличка, стафілококи, інші бактерії. Запалення може бути гострим або хронічним. Жінки хворіють на пієлонефрит у 6 разів частіше, ніж чоловіки, що пояснюється особливостями будови жіночого організму.
Слід також брати до уваги фактори ризику, що погіршують ниркову функцію, вони взаємопов’язані між собою. Активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи має значну ушкоджуючу дію при артеріальній гіпертензії, а зниження рівня СКФ, альбумінурія – фактори ризику виникнення серцево-судинних захворювань поряд з такими традиційними факторами, як гіпертензія, гіперліпідемія та діабет.
Смертність пацієнтів із ЦД 2 типу безпосередньо залежить від рівня альбумінурії. У хворих на діабет з вперше діагностованим низьким рівнем ШКФ або швидким зниженням цього показника в динаміці ниркова недостатність розвивалася швидше, ніж у хворих із спочатку високим рівнем. Відомо, що високий рівень артеріального тиску (АТ) асоціюється із швидким розвитком ниркової недостатності. Дослідженнями підтверджено, що підтримання низького рівня артеріального тиску може уповільнювати прогресування зниження функції нирок. Дослідженнями підтверджено, що підтримання низького рівня артеріального тиску може уповільнювати прогресування зниження функції нирок. Вважається, що АТ 130/85 мм рт. ст. забезпечує нормальну ШКФ, тому саме такого рівня АТ необхідно прагнути, щоб запобігти пошкодженню нирок.
Тому актуальність нефропротекції набуває все більшого значення.
Нефропротекція – комплекс різних заходів, включаючи лікарську терапію, дієту та модифікацію способу життя, спрямованих на збереження функції нирок або гальмування швидкості прогресування зниження незалежно від основного захворювання. Нефропротекційні заходи обов’язкові при захворюваннях нирок, серцево-судинних захворюваннях (включаючи гіпертензію), дисліпідеміях, діабеті, а також при деяких інших захворюваннях з метою запобігання або різкого гальмування наростання хронічної ниркової недостатності, що призводить до полної втрати фунції нирок та необхідності діаліза та трансплантації нирок.
У зв’язку з цим розглянемо питання медикаментозної профілактики ХХН:
- зниження артеріального тиску. Антигіпертензивні препарати відрізняються за своїм впливом на системний та тиск у нирках і тому по-різному впливають на зниження рівня протеїнурії та уповільнення розвитку ниркової недостатності. В експериментах та на практиці доведено, що найкращими препаратами, які мають нефропротекторну дію, є інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) та блокатори ангіотензинових рецепторів (БАР).
досягнення цільового рівня цукру у крові при ЦД за допомогою інсуліноткрапії. Одним із новітніх препаратів є Форксіга (дапагліфлозин ). Дослідження DAPA-CKD продемонструвало, що дапагліфлозин достовірно покращував виживаність пацієнтів із ХХН незалежно від глікемічного статусу. У цьому заздалегідь спланованому аналізі було показано, що переваги стосовно виживаності виявилися аналогічними в низці підгруп пацієнтів і переважно були зумовлені зменшенням смертності внаслідок несерцево-судинних причин, на частку яких припадало 41% усіх зареєстрованих випадків смерті;
- нефропротекцію – вживання достатної кількості рідини 30-40 мл/кг/добу (2-2,5л/добу);
іАПФ та/або БАР, – дієта зі зниженим вмістом білка (0,6-0,8 г/кг маси тіла на добу). У хворих з мікроальбумінурією слід прагнути до зниження рівня альбумінурії або повернення до нормоальбумінурії, стабілізації ШКФ; з макроальбумінурією – до меншої протеїнурії <0,5 г/добу, зниження СКФ <2 мл/хв/рік;
– антигіпертензивну терапію, мета якої – зниження артеріального тиску до цільового рівня <130/80 або <125/75 мм рт. ст.;
ретельний контроль глікемії (глікований гемоглобін повинен становити <7%);
– застосування статинів для утримання рівня холестерину ЛПНЩ (2,5 ммоль/л або 100 мг/дл);
- призначення аспірину для профілактики тромбозів;
- припинення куріння з метою профілактики прогресування атеросклерозу.
Костюк Лілія Вікторівна лікар-нефролог від. ГД№1 центру нефрології та діалізу КП «ПОКЛ ім. М.В. Скліфосовського ПОР»