Артеріальна гіпертензія (АГ) у дітей та підлітків є однією з найактуальніших проблем сучасної педіатрії та дитячої кардіології. Протягом останніх десятиліть спостерігається суттєве зростання поширеності підвищеного артеріального тиску (АТ) серед дитячого населення. Основними причинами цієї тенденції є збільшення частоти ожиріння, недостатня фізична активність, надмірне споживання висококалорійної їжі та вплив хронічного психоемоційного стресу.
Особливе значення проблеми полягає в тому, що АГ у дитячому та підлітковому віці часто залишається недіагностованою через відсутність специфічних симптомів. Водночас доведено, що підвищений АТ у дитинстві є незалежним фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань у дорослому віці, включаючи ішемічну хворобу серця, інфаркт міокарда, інсульт та хронічну серцеву недостатність.
Згідно з сучасними рекомендаціями Американської академії педіатрії (AAP, 2017) та Європейського товариства гіпертензії (ESH, 2023), рання діагностика та своєчасне лікування АГ у дітей та підлітків є одним із пріоритетних напрямків профілактики серцево-судинних захворювань.
За даними міжнародних досліджень, поширеність АГ серед дітей і підлітків становить від 3 до 5 %, тоді як серед осіб із надлишковою масою тіла та ожирінням цей показник перевищує 20 %. Частота виявлення підвищеного АТ значно зростає в період статевого дозрівання, особливо серед хлопців.
В останні роки відзначається збільшення кількості підлітків із метаболічним синдромом, інсулінорезистентністю та ожирінням, що сприяє розвитку первинної АГ. Встановлено, що приблизно у 40–50 % дітей із підвищеним АТ у подальшому зберігається гіпертензія в дорослому віці.
Відповідно до рекомендацій AAP 2017 для підлітків віком від 13 років використовуються критерії, аналогічні дорослим.
АТ: нормальний АТ– <120/80 мм рт. ст.; підвищений АТ – 120–129 та <80 мм рт. ст.: АГ І стадії – 130/80–139/89 мм рт. ст.; АГ ІІ стадії – ≥140/90 мм рт. ст.
Для дітей молодше 13 років оцінка проводиться за перцентильними таблицями з урахуванням статі, віку та зросту.
Основними факторами ризику розвитку АГ є: ожиріння та надлишкова маса тіла, спадкова схильність, низька фізична активність, надмірне споживання кухонної солі, хронічний стрес, порушення сну, куріння, вживання алкоголю, енергетичні напої.
Патогенез первинної АГ є багатофакторним. Значну роль відіграють активація симпатичної нервової системи, підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, інсулінорезистентність та ендотеліальна дисфункція.
Вторинна АГ може бути пов’язана із захворюваннями нирок, коарктацією аорти, ендокринними порушеннями, прийомом певних лікарських засобів та генетичними синдромами.
Діагностика АГ повинна базуватися на багаторазових вимірюваннях АТ. Важливе значення має правильний вибір манжети та дотримання стандартної методики вимірювання.
Алгоритм обстеження включає: збір анамнезу, оцінку сімейного анамнезу, антропометричні показники, триразове вимірювання АТ, загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічне дослідження крові, ліпідограму, електрокардіографію, ехокардіографію.
Особливе місце займає добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ), яке вважається золотим стандартом підтвердження діагнозу.
Показаннями до проведення ДМАТ є: підозра на гіпертензію білого халата, підозра на масковану гіпертензію, оцінка ефективності лікування, виявлення порушень добового профілю артеріального
Тривала АГ може призводити до ураження серця, судин та нирок. Основними проявами є: гіпертрофія лівого шлуночка, підвищення жорсткості артерій, порушення функції ендотелію, мікроальбумінурія, зниження функції нирок.
Гіпертрофія лівого шлуночка є найбільш поширеним ураженням органів-мішеней у дітей та підлітків з АГ. Для її діагностики рекомендовано проведення ехокардіографії.
Основною метою лікування є досягнення нормальних показників АТ та профілактика ураження органів-мішеней.
До немедикаментозних заходів належать: нормалізація маси тіла, регулярна фізична активність не менше 60 хвилин щодня, обмеження кухонної солі, збільшення споживання овочів та фруктів, обмеження солодких газованих напоїв, достатня тривалість сну, відмова від куріння та алкоголю.
Показаннями до медикаментозної терапії є: симптоматична АГ, АГ ІІ стадії, наявність ураження органів-мішеней, цукровий діабет, хронічна хвороба нирок, відсутність ефекту від немедикаментозного лікування протягом 3–6 місяців.
Препаратами першої лінії є: інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, блокатори кальцієвих каналів, тіазидні діуретики.
Регулярна фізична активність є важливим компонентом профілактики та лікування АГ. Більшість підлітків із контрольованою АГ можуть брати участь у спортивних заняттях без обмежень.
При неконтрольованій АГ ІІ стадії рекомендується тимчасове обмеження інтенсивних статичних навантажень до нормалізації артеріального тиску.
АГ у підлітків є важливою медико-соціальною проблемою сучасності. Зростання поширеності ожиріння та малорухливого способу життя сприяє збільшенню кількості пацієнтів із підвищеним АТ.
Своєчасний скринінг, використання добового моніторування АТ, оцінка ураження органів-мішеней та впровадження сучасних рекомендацій AAP і ESH дозволяють покращити прогноз пацієнтів та знизити ризик розвитку серцево-судинних ускладнень у дорослому віці.
Катерина ТАРАНЧУК, лікар-кардіолог дитячий ДПВ № 2 КП «Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради»