Більшість медичних спеціальностей пишаються тим, що вони чи не найдавніші у світі. А ми, анестезіологи, навпаки, пишаємося тим, що наша наука – одна з наймолодших.

Звичайно, люди ще в давнину намагалися винайти спосіб позбутися болю. Для цього використовували газ, який отримували поливаючи розведеним оцтом “Мемфіський камінь” (особливий сорт мармуру), вживали корінь мандрагори, а в середні віки просто били пацієнта по голові, досягаючи легкого оглушення. Проте наркоз в його сучасному розумінні з’явився у медицині не так давно. 16 жовтня 1846 року о 10 годині ранку в американському місті Бостоні зубним лікарем Вільямом Томасом Гріном Мортоном був проведений перший у світі офіційно зареєстрований ефірний наркоз. Ця дата донині вважається днем народження анестезіології. Присутній під час цієї події професор Гарвардського університету Генрі Джекоб Бігелоу вимовив: «Сьогодні я бачив щось таке, що облетить увесь світ».

З появою загальної анестезії (наркозу), хірургія зазнала революційного розвитку, тепер хірургам стали доступні довготривалі і складні, до цього смертельно небезпечні оперативні втручання. Лікарі не просто почали збільшувати кількість операцій із використанням ефіру, а також шукати нові препарати для знеболення. Так було винайдено хлороформ, тіопентал натрію, гедонал. Цей пошук продовжується і зараз. Зумовлений він тим, що використання попередніх препаратів дозволило зменшити загальну смертність оперованих пацієнтів, але частка фатальних ускладнень залишалась високою. Її зменшення вдалося досягнути впровадженням сучасних і більш ефективних засобів для наркозу (кетамін, севофлюран, дексметомідин, пропофол, суфентаніл), застосуванням методів регіонарної анестезії та їх комбінацією. Зараз рівень операційної летальності при планових оперативних втручаннях становить 1 випадок на 250 000 анестезій. Але при невідкладних операціях цей ризик підвищується в десятки разів. Він зумовлений не скільки препаратами для анестезії, скільки вихідним станом та реакцією пацієнта. Саме через ці ризики від моменту прийняття хірургом рішення про операцію і до стабілізації стану в післяопераційному періоді поруч із пацієнтом завжди присутній лікар-анестезіолог. Переважна більшість пацієнтів помилково

вважають, що завдання анестезіолога – правильно ввести препарати для знеболення. Насправді, ці препарати вводяться в дозах, передбачених інструкцією виробника і перевірених в численних випробуваннях, що тривають роками. Насправді завданням анестезіолога є не стільки підбір правильної анестезії, профілактика можливих ускладнень, а й готовність до порятунку пацієнта в разі розвитку смертельно загрозливих ускладнень. Ускладненнями може супроводжуватися кожен наркоз, оскільки під час загального знеболення організм повністю чи частково втрачає можливість регулювати свої функції: притуплюється здатність контролювати температуру, розслаблюються м’язи, повністю чи частково пригнічується дихання, язик зміщується і перекриває дихальні шляхи і т.д. Більшість із цих проблем анестезіолог може усунути рутинними професійними діями. Але слід пам’ятати і про те, що організму можуть загрожувати також неочікувані негативні індивідуальні реакції. Деякі ускладнення є прогнозованими, їх можна попередити. Це безпосередньо залежить від наданої пацієнтом правдивої, повної і своєчасної інформації про свій стан здоров’я, перенесені захворювання, травми, оперативні втручання, анестезії, алергічні реакції і т.д. На основі цих даних лікар-анестезіолог обирає оптимальний для пацієнта метод знеболення. Лікар може відмовити пацієнту в проведені певного методу анестезії, якщо вважає, що ця процедура з урахуванням стану здоровʼя хворого може призвести до небажаних медичних інцидентів і фатальних наслідків, та обрати інший метод, який є більш безпечним.

При планових оперативних втручаннях для оцінки функціонального стану організму до початку операції зазвичай пацієнт має надати анестезіологу результати обстежень, які виконані не пізніше, ніж за 14 днів до втручання, а саме: результати електрокардіограми, загального аналізу крові, біохімічного аналізу крові, коагулограми, глюкози крові, загального аналізу сечі, заключення сімейного лікаря чи терапевта про стан здоров’я. В ряді випадків цей перелік може бути розширений.

Планове проведення загальної анестезії можливе при повністю збереженому носовому диханні і відсутності ознак гострої респіраторної вірусної інфекції. В ротовій порожнині на час проведення загальної анестезії не має бути сторонніх тіл. Наявні стоматологічні протези, що знімаються, мають бути видалені до початку загальної анестезії. Також до початку загальної анестезії має бути витримана голодна пауза: вживання (до 200 г) рідини не менш ніж за 2 години, пастоподібної

їжі – за 4 години, твердої їжі – за 6 годин до загальної анестезії. Після операції під загальною анестезією пацієнт перебуватиме під наглядом анестезіолога до повного відновлення, критерії якого визначає анестезіолог. Сучасні методи анестезії дозволяють проводити загальне знеболення також в амбулаторних умовах, але навіть в цьому випадку пацієнту слід залишати лікувальний заклад у супроводі фізично і юридично дієздатної особи та утримуватись від дій, що потребують високої концентрації уваги (наприклад, керування автомобілем) протягом 24 годин.

У лікарів-анестезіологів є напівжартівливий вислів: «Бувають маленькі операції, але не буває маленьких наркозів». Тобто навіть під час невеликої за обсягом операції анестезіологу слід очікувати таких самих проблем, як і під час великого оперативного втручання. Анестезіолог – ангел-охоронець пацієнта. Вдалий кінцевий результат загальної анестезії залежить від їх співпраці.

Петро Терів, міський позаштатний лікар-анестезіолог м. Полтави, аспірант кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Української медичної стоматологічної академії.