Проблеми непліддя та невиношування вагітності є серйозним завданням для репродуктивної медицини та основною проблемою багатьох подружніх пар. Приблизно 15% пар мають труднощі в репродуктивній сфері свого життя. Близько 30% припадає на причини з боку жіночого організму, ще 30% на чоловіче безпліддя, 30% – на причини з боку обох партнерів. Приблизно у 1 пари з 10 обстежених причина може бути не встановлена, що свідчить про наявність ідіопатичного безпліддя. У більшості таких випадків подружжю можна запропонувати сучасні можливості медицини у вирішенні цієї проблеми.

Невиношування вагітності також с поширеним ускладненням ранніх термінів вагітності, яке часто має свої причини, фактори ризику та методи лікування. Це все має значний  негативний вплив на психоемоційний стан здебільшого жінок, але емоційно негативно впливає й на чоловіків.

Багато сімейних пар молодого віку мають активне життя та інші пріоритети, відкладаючи свої репродуктивні плани. Проте, пізній репродуктивний вік є одним із важливих факторів впливу на розвиток непліддя, аномалій плода, мертвонародження та акушерських ускладнень. Дані досліджень Європейської асоціації репродукції людини та ембріології (ESHRE) свідчать про зниження репродуктивного потенціалу і здатності до зачаття із збільшенням віку: якщо подружжя хоче мати сім’ю з двома дітьми,то необхідно планувати першу вагітність до віку партнерки > 31 р. А саме у випадку, якщо допроміжні репродуктивні технології (ДРТ) не є можливим варіантом, варто планувати першу дитину до 27 років. Щоб створити сім’ю з однією дитиною, якщо ДРТ є варіантом, можна відкласти народження першої дитини до 37 років. Тому що вже з 27 років починається втрата ооцитів (жіночих статевих клітин), пік якої доводиться на 35-37 років. Після встановлення діагнозу безпліддя період обстеження, консервативного і оперативного лікування без використання методик допоміжних репродуктивних технологій не повинен перевищувати двох років у пацієнток до 35 років і 1 року у пацієнток після 35 років. Умовно можна поділити безпліддя на два типи: безпліддя, причину якого можна вирішити без застосування ДРТ та безпліддя при якому вагітність не може наступити без ДРТ. Існує багато видів лікування непліддя та невиношування, починаючи від простих консервативних методів, хірургічних маніпуляцій до більш сучасних, складних процедур. Такими є допоміжні репродуктивні технології: індукція овуляції, штучна внутрішньоматкова інсемінація, інтрацитоплазматична ін’єкція сперми(ICSI), інтрацитоплазматична ін’єкція морфологічно відібраної сперми(IMSI), екстракорпоральне запліднення. Індукція овуляції може бути запропонована жінкам із порушенням менструального циклу, гормональним дисбалансом, що супроводжуються відсутністю овуляції та призводять до ановуляторного безпліддя. Важливою умовою для проведення індукції є прохідність маткових труб. При недостатностї яєчників (ІІІ тип) фолікулярний апарат виснажений (синдром передчасного виснаження яєчників) або резистентний до дії гонадотропінів (синдром резистентних яєчників) будь-які методи стимуляції овуляції неефективні. Вагітність в цій ситуації можлива при використанні запліднення in-vitro донорських яйцеклітин. Індукцію проводять гормональними препаратами під контролем ультразвукового дослідження яєчників.

Штучне запліднення або внутрішньоматкова інсемінація передбачає введення сперми чоловіка-партнера (або донора) в матку жінки під час або безпосередньо перед овуляцією. Цей метод може допомогти парам із поганими показниками посткоїтального тесту (взаємодія сперми і цервікального слизу) коли виявляється повна нерухливість сперматозоїдів у слизовому секреті шийки матки;  пошкодження залоз, розташованих у шийці матки у результаті конізації шийки матки, що порушує вироблення слизового секрету, необхідного для проникнення сперматозоїдів у матку; наявністю антиспермальних антитіл у шийці матки; безпліддям нез’ясованого генезу. Якщо вагітність не досягнута після кількох спроб може знадобитись ЕКЗ або інтрацитоплазматична ін’єкція сперми.

Інтрацитоплазматична ін’єкція сперматозоїдів найчастіше застосовується при чоловічому факторі безпліддя пари, а саме, коли є відхилення у спермограмі партнера. Екстракорпоральне запліднення є одним із найбільш поширених та найефективніших методів сучасної репродуктології. ЕК3 – це запліднення гамет поза людським організмом, в лабораторних умовах. Для ЕК3 можливе використання донорських гамет.

У циклі штучного запліднення пацієнти проходять наступні етапи лікування:

- попереднє обстеження обох партнерів відповідно до існуючих вимог (стандартів), які проводяться за 1-2 місяці до початку циклу штучного запліднення;

- стимуляція дозрівання декількох яйцеклітин в яєчниках жінки.

У циклі штучного запліднення із 2-3 дня менструального циклу жінка отримує ін’єкції стимулюючих препаратів, під дією яких в її яєчниках дозріває не одна яйцеклітина, як в природньому менструальному циклі, а одразу декілька, що значно підвищує частоту настання вагітності при штучному заплідненні. Для стимуляції роботи яєчників призначаються препарати гонадотропних гормонів, вводити які потрібно підшкірно або внутрішньом’язово чітко в певні години. Контроль за ростом яйцеклітин проводиться за допомогою ультразвукових досліджень, які починаються з 7-8 дня менструального циклу. До 12-13 дня циклу наступає дозрівання яйцеклітин та призначається ін’єкція препарату хоріонічного гонадотропіну з метою стимуляції  їх кінцевого дозрівання («тригер овуляції»). Отримання яйцеклітин із яєчників під час амбулаторної процедури проводиться під короткочасним внутрішньовенним знеболенням. Яйцеклітини вилучають шляхом пункції яєчників через піхву спеціальною голкою під контролем ультразвукового дослідження. Пункція яєчників виконується через 34-36 годин після ін’єкції хоріонічного гонадотропіну. Після отримання сперми чоловіка проводиться її спеціальна обробка, що дозволяє відібрати найбільш рухомі, життєздатні сперматозоїди. Запліднення яйцеклітин спермою чоловіка та культивування отриманих ембріонів в лабораторії здійснюється протягом 3-5 днів. Після пункції яйцеклітин ембріолог під мікроскопом обирає здатні до запліднення. Потім сперматозоїди та яйцеклітини змішують та одразу після цього поміщають в інкубатор в спеціальному ембріологічному посуді, який містить поживне середовище, необхідне для підтримання нормальної  життєздатності клітин. Інкубатор імітує умови організму людини, тобто підтримує певний температурний, газовий режим, вологість. Через 18 годин відбувається запліднення – формується ембріон. 3азвичай запліднюються не всі отримані у жінки клітини, що обумовлено об’єктивними природними факторами. Через 16-18 годин після запліднення формується зигота – запліднена яйцеклітина з чоловічим та жіночим пронуклеусами. Через 20-22 години відбувається перше дроблення заплідненої яйцеклітини. При правильному дробленні на другу добу після запліднення ембріон складається з 4-х клітин (бластомерів). На четверту добу формується морула – клітинна маса, утворена бластомерами, що злилися. На п’яту добу після запліднення морула трансформується в бластоцисту – скупчення клітин трофобласта та ембріобласта, що формують невелику порожнину, заповнену рідиною. Перенесення отриманих методом штучного запліднення ембріонів у матку жінки відбувається через 3-5 днів після пункції яєчників. Обов’язково перед ембріотрансферингом проводять генетичне дослідження клітин ембріону. Це запобігає пересадці ембріонів із хромосомними аномаліями. Як правило, в порожнину матки переносять не більше 2-х ембріонів – на гінекологічному кріслі за допомогою спеціaльного пластикового катетера без розширення шийки матки та інших травматичних маніпуляцій. Процедура не потребує знеболення та проводиться під контролем ультразвукового дослідження для того, щоб впевнитися в попаданні ембріонів з катетера в порожнину матки. Прийом призначених лікарем гормональних препаратів протягом декількох тижнів після переносу ембріонів необхідний для підтримання розвитку вагітності в організмі жінки. Через два тижні після переносу ембріону визначають рівень хоріонічного гонадтропіну людини, який свідчить про настання вагітності, через 3 тижні проводять ультразвукове дослідження.

Результативність штучного запліднення залежить від віку жінки, стану порожнини матки, якості яйцеклітин та сперми, і складає в різних вікових групах від 15% до 70%.

Статистично кожна п’ята сім’я в Україні вважається безплідною. У світі вже більше 5 млн дітей народилося за допомогою ЕКЗ. Можливості репродуктології активно розвиваються та з кожним роком ця цифра збільшується.

Лариса Мохначова,

завідувачка відділення патології вагітності та

екстрагенітальної патології з ліжками для не виношування

КП «Міський клінічний пологовий будинок

Полтавської міської ради»