Фізіотерапія (від грец. «природа» і «лікувати» – наука, що вивчає дію на організм людини фізичних чинників зовнішнього середовища і використання їх з лікувальною, профілактичною та реабілітаційною метою.

Своєчасне і правильне застосування фізичних методів лікування сприяє найшвидшому розвитку компенсаторно-пристосувальних реакцій, оптимізації загоєння пошкоджених тканин, стимуляції захисних механізмів і відновленню порушених функцій органів і систем.

Фізичні чинники, застосовані в фізіотерапії, поділяються на при родні (вода, клімат, грязь та інш.) і преформовані, що отримуються штучним шляхом (електролікування, ультразвук тощо).

Загальні механізми дії фізичних чинників необхідно розглядати з позицій взаємопов´язаних рефлекторних і гуморальних впливів на організм. Їх первинна дія здійснюється через шкіру, її рецепторний апарат, судинну систему і пов´язана зі зміною фізико-хімічних процесів у шкірі, а от же, реалізація дії фізичних чинників на цілісний організм і лікувальний ефект має ряд особливостей.

Неспецифічний ефект пов´язаний з підвищенням активності гіпофізарно-адренокортикотропної системи. Катехоламіни і глюкокортикоїди, що надходять у кров, підвищують афінність адренорецепторів, модулюють запалення та імунітет.

Специфічний ефект (наприклад, болезаспокійливий), з урахуванням початкового стану організму, спостерігається при захворюваннях периферичних нервів під впливом діадинамічних або  синусоїдально-модульованих струмів. Для електростимуляції денервованих м´язів більш придатні імпульсні струми низької частоти. Протизапальна дія найбільше виражена  при УВЧ- і магнітотерапії.

Вплив фізичного чинника на організм істотно визначається його початковим станом. Тому в тактиці лікаря особливо важливим є визначення даних і вибору методі фізіотерапії.

Фізичні чинники викликають різноманітні фізіологічні реакції, які  можуть бути використані з лікувальною метою.

Зміни мікроциркуляції, що спостерігаються при впливі фізичних чинників, формують лікувальну дію,  впливають на судинну рецепцію і тонус судин, агрегаційні властивості тромбоцитів, дисоціацію оксигемоглобіну і кисневу місткість крові. Важливе значення в механізмі лікувальної дії фізичних чинників має зміна чутливості судинних рецепторів, і передусім особливо чуттєвих хеморецепторів каротидної та аортальної зон. З рецепторних зон виникають рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і  венозних судин, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, збудливість судинорухового і дихального центрів.

Первинні фізико-хімічні й судинні реакції проходять у шкірі – важливому органі імуногенезу.  Сукупність обмінних, морфологічних і судинних змін у шкірі, нейрогуморальних і гормональних порушень забезпечує перебудову імунологічної реактивності організму. Місцева фізичн7га дія, що є початково пусковою, перетворюється на хімічну, яка в свою чергу трансформується в єдиний нервово-рефлекторний  і гуморальний процеси з залученням до реакції у відповідь різних систем організму.

При фізіотерапевтичному впливі, залежно від чинника і дози, спостерігаються різні лікувальні ефекти.

1. Імуномодуляція (гіпосенсибілізація, імуностимуляція).
2. Анальгезія, за рахунок створення нової домінанти в мозку, підвищення порогу провідності й збудливості периферичних нервів і поліпшення мікроциркуляції, зняття спазму і набряку в зоні ураження.
3. Міорелаксація і міостимуляція (прямим впливом на м´язову тканину або опосередковано через активацію рецепторного апарату).
4. Підвищення або пониження здатності крові згущуватися.
5. Підвищення або пониження функціональної активності ЦНС, вегетативної нервової системи.

У гостру фазу захворювання для купірування болю призначають діадинамічні струми, холодовий чинник і середньохвильове опромінювання в еритемних дозах. У підгостру фазу нарівні з низькочастотними струмами застосовують УВЧ- і НВЧ-терапію, акупунктуру, лазеротерапію, інфрачервоне опромінювання, а хронічний біль знімають методами гальванізації, електрофорезу анальгетиків, імпульсної магнітотерапії, транскраніальної електроанальгезії, електросонотерапфії та ультрафонофорезу.

Показання  для  фізіотерапії

Із профілактичною метою в даний час використовується ультрафіолетове опромінювання (УФО). Згодом, мабуть, знайде застосування магнітотерапії та НВЧ-терапії.

Фізіотерапевтичні методи показані при травматичних пошкодженнях, запальних та обмінно-дистрофічних захворюваннях, функціональних порушеннях ЦНС і вегетативної системи, порушеннях секреції в органах, моторних розладах системи шлунково-кишкового тракту.

У реабілітації фізіотерапевтичні методи широко використовуються для лікування травм, при спайках і грубих рубцях після хірургічних втручань, посилення регенерації після пошкодження периферичних нервів, при атрофії м´язів тощо.

Протипоказання  для  фізіотерапії:

1. Гіпертермічний синдром (при температурі тіла вище за 38°С), що пов´язане з виникненням ендогенного тепла при впливі фізичних чинників. Однак, холод, як фізичний чинник, у цьому випадку показаний,
2. Геморагічний, гемолітичний, мієлопластичний синдроми, враховуючи антиспастичну дію фізичних чинників, що активує і фібриноліз.
3. Епілептичний синдром (через активуючий вплив фізичних чинників).
4. Синдроми серцевої, судинної, дихальної, ниркової, печінкової недостатності при декомпенсації.
5. Синдром кахексії.
6. Онкологія і гематологія.
7. Наркологія.

Наталія Демченко, лікар-фізіотерапевт фізіотерапевтичного відділення КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського ПОР»